Камінь спотикання або Ментальне п’ятиколонство

03 грудня 2018

У Ніжині сталася знакова подія, яка проливає світло на причину сьогоднішніх негараздів і дає проекцію на становище у країні в цілому. Стався конфлікт між двома частинами громадського активу міста: одна група наполегливо намагається вшановувати державників і борців за волю України, інша – опонує їй, гальмує такі прагнення.

Каменем спотикання у прямому й переносному сенсах стало встановлення у сквері гетьмана Богдана Хмельницького валуна, на якому мала б з’явитися невдовзі пам’ятна таблиця з іменами гетьманів Івана Мазепи, Пилипа Орлика, короля Швеції Карла XІІ. Активісти встановили його у п’ятницю 30 листопада, але  цього ж дня за розпорядженням міського голови його прибрали. Формальні підстави для таких дій влади були, що свідчить про перемогу в місті опонентів радикальних перемін.

І якби це був одинокий факт, не варто було б на ньому наголошувати. Насправді таких безкінечна черга, найбільш промовистою в якій є «епопея» з отриманням міста статусу національного заповідника. Здавалось би, щирі українці, інтелігенція, активісти (що й у майданах брали участь) десятками років (!) домагаються для міста кращого, але ніяк не виходить. І разом з тим нічого з того, що можна б робити власними силами, також не робиться. Усе, тобто державний заповідник, відразу або - нічого! От з «нічим» Ніжин і залишається. 

Назву цього явища - ментальне п’ятиколонство - годі шукати в довідниках. Залишмо його для наукових досліджень етнопсихологів і повернімося до розтлумачень мотивів іншої сторони, що камінь встановлювала.
“Чи потрібно Ніжину увіковічнювати каменем Карла XІІ?”, - запитують опоненти і додають: «Чи варто взагалі реалізовувати ідею вшанування українсько-шведського союзу?”.

Насправді, мета є глибшою, державотворчою, – відзначити прагнення української керівної еліти на чолі з гетьманами Мазепою і Орликом вирвати Україну з-під ярма Московії в умовах війни з нею Швеції та Польщі на чолі з королем Карлом ХІІ.

Сучасною мовою, 300 років тому йшлося про спробу реалізувати цивілізаційний вибір – відновити прямий зв’язок України з Європою. Очевидним було для гетьмана Мазепи і його молодого оточення , що “прорубуючи” вікно у Європу руками козаків, цар Петро наглухо зачиняє кордони України з європейськими країнами. А це позбавляє її будь якої перспективи.

Чи не нагадує це, для прикладу, сьогоднішню ситуацію з “північним і південним потоками» в обхід України?
Шкода, що навіть деякі титуловані історики, не кажучи вже про людей, наділених владою, не вбачають таких паралелей в умовах сучасної війни Росії проти України, яка є у процесі інтеграції з Європою.