З когорти качуровістів

29 травня 2018

18 травня 2018 року пішов з життя Всеволод Іванович Ткаченко, відомий український перекладач, поет, енциклопедист, літературознавець, критик перекладу, ветеран дипломатичної служби і громадський діяч, голова Творчого об’єднання перекладачів Київської організації НСПУ, віце-президент Української асоціації викладачів зарубіжної літератури. Знавець 18-ти мов, унікальний майстер, який вправно володів Словом і завжди спрямовував своє мистецтво до високих і гідних мет.

За 45 років літературної діяльности перекладацький доробок Всеволода Ткаченка нагадує широку і розмаїту панораму світової поезії: твори понад 250 авторів, перекладених із 18 мов, що представляють 38 національних літератур. Географічно — це обшири всіх 6-ти континентів, а хронологічно — тисячоліття світової поезії. Понад 200 його статей про зарубіжні літератури та письменників опубліковано в Українській Літературній Енциклопедії, Енциклопедії Сучасної України та періодиці. Лавреат літературних премій ім. Миколи Зерова (1993), ім. Миколи Гоголя, «Сад божественних пісень» ім. Григорія Сковороди (обидві — 2008), ім. Григорія Кочура (2012) та премії журналу «Всесвіт» — «Ars translationis» («Мистецтво перекладу») ім. Миколи Лукаша (2014).

Пішла з життя людина великого таланту і великого серця. Всеволод Іванович не лише зводив мости єднання між Україною і Европою, передусім Францією, завдяки своєму високому перекладацькому мистецтву і несхибному естетичному смаку, а ще й був миротворцем у стосунках із друзями та колеґами, з усіма, хто зустрічався йому на життєвій дорозі. Умів шанувати чужі здобутки і заслуги. Брав щонайдіяльнішу участь у підготовці до вшанування пам’яти старшого колеґи і однодумця Ігоря Качуровського (1918–2013) з нагоди 100-річчя від дня його народження. Завершував свої листи незмінно — «З непохитною повагою…». Його повага до кожного була непохитна і абсолютна. Рідкісна, безцінна чеснота… 

Похований Всеволод Ткаченко в рідному селі Дернівка на Київщині. Царство Небесне незабутньому Майстрові!

Як поетичне прощання з Всеволодом Івановичем звучить віршована кондоленція Ігоря Качуровського, адресована свого часу Галині Лозинській, удові відомого перекладача Юрія Лісняка:

Бо від своїх перекладацьких справ
У невідому він пішов країну,
Де, мабуть, чує мову янголину,
Якої ще ніхто не переклав.

З глибоким сумом,
Олена О’Лір