Точка відліку державності

03 липня 2020

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ухвалила «Декларацію про державний суверенітет УРСР», яка проголосила «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх стосунках», визначила курс на побудову суверенної національної держави, яка має забезпечити «національно-культурне відродження українського народу».

Таким чином, Україна стала на шлях тих республік, які заявили про намір вийти з Радянського Союзу: 11 березня 1990 р. Литва проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності, а 12 червня 1990 р. було прийнято Декларацію про державний суверенітет РРФСР. Саме остання подія вплинула на українських комуністів, які брали приклад зі своїх російських колег. Під тиском демократичного блоку «Народна рада» у  Верховній Раді «за» проголосувало 357 депутатів, серед яких абсолютна більшість були комуністи. Згідно з постановою «Про день проголошення незалежності України» 16 липня проголошувалося святковим і вихідним днем.

У Декларації про державний суверенітет вперше визначено юридично-правові норми правонаступництва України. Декларація проголосила безперервність держави Україна та її територіальне наступництво в існуючих кордонах УРСР. У Декларації оголошувалося правонаступництво в правах на частину в надбаннях СРСР (зокрема в алмазному і валютних фондах, золотому запасі). Протягом року було ухвалено Закон «Про економічну самостійність УРСР» та постанову про перехід у юрисдикцію УРСР підприємств та організацій союзного підпорядкування, про службу призовників лише на території України, розпочалася робота над законом про громадянство, було прийнято закон про заснування президентської посади. Таким чином, було сформовано юридично-правову базу для проголошення незалежності України.

   Ніжин був у вирі тогочасних подій, жодна з них не пройшла повз місто. Тут активно діяли національно-демократичні сили: Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, Народний Рух України за перебудову, Українська республіканська партія, «Меморіал», «Зелений світ», УАПЦ. Брали участь у «живому ланцюзі», висували альтернативних кандидатів у депутати всіх рівнів, вели агітаційну роботу в рамках проведення референдуму і опитування про зміну форми союзної держави, забезпечували проведення культурологічних походів «Дзвін-90», «Останнім шляхом Кобзаря», «Козацькими шляхами», вперше звершувалася служба рідною мовою в козацькому Миколаївському соборі, відкрито пам’ятний знак Кобзареві біля Спасо-Преображенського храму. Це була тривала і вкрай напружена мирна революція, яка призвела до зміни в республіці державного устрою, політичної системи, економічної й культурної моделей розвитку.

  Нині святкуємо День Незалежності України 24 серпня – на честь прийняття 1991 року Акта проголошення незалежності України. Не применшуючи історичного значення дати 24 серпня, все ж треба визнати принципову першорядність події, яка сталася саме 16 липня 1990 року. Відсуваючи на другий план цю подію, було відвернуто увагу суспільства від засадничих принципів розбудови новітньої держави, що потягло за собою демографічні, пізніше - також територіальні втрати.

  Згідно з Декларацією про державний суверенітет єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені. У Декларації було визначено базові принципи державного устрою, зорієнтовані на відображення у майбутній Конституції України. Зміст Декларації перетворився на вищий закон, оскільки за рік боротьби її підтверджено Актом про незалежність України і голосуванням Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року. Однак орієнтири Декларації, хоч і знайшли часткове відображення 1996 року в Конституції України, записано в ній так, що є здебільшого декларативними, а то й недолугими, в результаті чого громадян відсторонено від загальнодержавної власності та влади, що суне країну до втрати суверенітету. Посткомуністичне керівництво на чолі з 1-м Президентом України у період становлення незалежності в 1990-1993 роках, користуючись некомпетентністю національно-демократичних сил у питаннях економіки та державного управління, всупереч принципам Декларації про державний суверенітет, у червні 1994 року зманіпулювало припинення повноважень Верховної Ради України, яка була сформована за принципом прямої демократії, та взяло курс на олігархізацію держави, завершення якої ознаменувало закінчення повноважень 2-го Президента України.

Революційні події 2004-го і 2013-14 років, а також електоральна революція 2019 року, які завершилися приходом до влади 3-го, 5-го і 6-го Президентів України, хоч і не змогли відразу повернути країну до планованих засад розвиненого громадянського суспільства і народовладдя, але призвели до зрушень, які вивели на цей шлях. Процес децентралізації зі створенням територіальних громад формує модель державного устрою, альтернативну олігархії.

Але і тут не обійшлося без перекручень. Це якесь дивне поняття придумано: ОТГ – Об’єднана Територіальна Громада. Мало б бути так: громадяни об'єднуються в Громаду за місцем проживання, а Громади об'єднуються, утворюючи Об’єднання  Громад, що не є рівнозначним адміністративно-територіальній одиниці. Громада - це Інститут Громадянського Суспільства (ІГС), ключовою функцією якої є здійснення контролю за владою, насамперед у межах території своєї адміністративно-територіальної одиниці. Такий контроль за публічною владою на адміністративній території є виявом спроможності й відповідальності Громади за самостійне управління власними справами і, одночасно, як ІГС, надає спосіб реалізації самодіяльності громадян. Для цього більшість громадян у Громаді мають належати до середнього класу, тобто бути матеріально незалежними від влади, мати засоби для цього, прописані в ст.13 Конституції України: "Земля, її надра,... є об'єктами права власності Українського народу". Теперішня олігархічна влада цього не бажає, тому й заплутала адміністративно-територіальну реформу.

Отже, зазначене ще має бути закріплено в Конституції України, а також поновлено діяльність державних органів зі сприяння розвиткові громадянського суспільства. Добре, що цей процес повернувся - на органічний, базовий рівень громад. Далі він має поширитися на вищі щаблі адміністративно-територіального устрою, тому роль державного центру полягає в гармонізації взаємин громад і територій в унітарній державі всупереч нав’язуванням з РФ штучної федералізації з наступною деструкцією суверенності України. Підкріплення статусності громадян шляхом реалізації права власності українського народу на загальнонаціональні ресурси, перелічені у Розділі VI Декларації про державний суверенітет і відповідно у ст.13 Конституції України, стане духовною й матеріальною основою для їх консолідації задля такої держави, яка згідно зі ст.1 Конституції України, «є  суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».

Революційні події ще матимуть місце, адже трансформація економічної моделі та політичної системи до вершин орієнтирів Декларації про державний суверенітет це складний і небезконфліктний процес. Головне, щоб він відбувався мирно як і 30 років тому.
                                                                                                                         Микола Шкурко



Зустріч учасників культурологічного походу «Дзвін-90» на в’їзді у Ніжин 22 липня 1990 року:
у центрі єпископ Чернігівський і Сумський УАПЦ Роман, справа від нього отець Володимир, крайній зліва координатор походу на території Чернігівської та Сумської областей Володимир Ступак, біля нього юний ніжинський рухівець Миколка Карпунцов