Григорій Гуляницький – славний ніжинський полковник Війська Запорозького

12 липня 2021

Нещодавно патріотична громадськість відзначила чергову річницю Конотопської битви 1659 року, в тому числі й заходами на полі цієї битви під Шаповалівкою і в самій Шаповалівці, що відбулися 10 липня. А між тим ця видатна історична подія безпосередньо стосується Ніжина, хоча б тим, що ніжинські козаки на чолі з ніжинським полковником Григорієм Гуляницьким брали в битві безпосередню участь, а сам Конотоп був тоді сотенним містечком Ніжинського полку. У зв’язку з цим варто ще раз згадати про Григорія Гуляницького – видатного українського військового та державного діяча походженням з українського шляхетського роду Гуляницьких.

Про його діяльність до 1649 року відомостей немає. Перша згадка про нього є в “Реєстрі Війська Запорозького 1649 року”, куди його було внесено у складі корсунського полкового товариства і при тому п’ятим після корсунського полковника Лук’яна Мозирі, що свідчить про його високе становище серед корсунського козацтва. Для прикладу можна згадати, що майбутній ніжинський полковник Іван Золотаренко був внесений до корсунського полкового товариства лише 83-м після полковника. П’яте місце після полковника означало, що Григорій Гуляницький входив до складу полкової адміністрації. Це було неабищо, оскільки Корсунський полк був одним із найстаріших і найславетніших у Війську Запорозькому. Полк брав участь у всіх головних подіях українсько-річпосполитської війни 1648 – 1651 років і, зокрема, у визволенні 1648 року під загальним командуванням Максима Кривоноса Брацлавського воєводства з-під влади Речі Посполитої, у поході 1648 року на Замостя, під час якого відбулася славетна Пилявецька битва і облога Львова, у Збаразькій облозі 1649 року, у переможному поході 1650 року на Молдавію, у Берестецькій битві 1651 року. Безсумнівно, що в усіх цих подіях брав участь Григорій Гуляницький як один із керівників Корсунського полку. 

Після укладення Білоцерківського договору 1651 року Війська Запорозького з Річчю Посполитою в козацькій державі виникла політична криза. До учасників опозиції долучилася адміністрація Корсунського полку на чолі з полковником Лук’яном Мозирею. Серед змовників був і Григорій Гуляницький. Зрештою, протиурядовий виступ Корсунського полку було придушено урядовими військами, а Лук’яна Мозирю розстріляно у січні 1652 року. Григорію Гуляницькому, який рятувався від страти, довелося сховатися в якомусь із монастирів. Проте, невдовзі його було реабілітовано судом Війська Запорозького.

Першим відомим державним дорученням, яке виконував Григорій Гуляницький, була його участь у посольстві 1654 року Марка Левоновича до Смоленська, де тоді з військом як тимчасовий союзник Війська Запорозького в українсько-річпосполитській війні 1652 – 1658 років стояв Цар московський Олексій Романов.

Пізніше у складі присланої до Брацлава (тепер це містечко Тульчинського району Вінницької області) частини Корсунського полку наказний полковник Григорій Гуляницький взяв участь у Брацлавській обороні 1654 року від війська Речі Посполитої.

Оскільки під час походу 1654 – 1655 років Станіслава Потоцького на Умань Брацлавський полк зазнав великих втрат, то для його підсилення було переведено старшин з інших полків. Таким чином, Григорій Гуляницький у кінці 1654 року став брацлавським полковим осавулом. Це може означати, що перед цим він посідав аналогічний уряд у Корсунському полку.

У складі Брацлавського полку Григорій Гуляницький взяв участь в обороні Умані 1655 року, Охматівській битві 1655 року та у визволенні Брацлавщини від військ Речі Посполитої.

У березні 1656 року Григорія Гуляницького було призначено ніжинським полковником замість Василя Золотаренка, хоча вже у травні замінено Іваном Креховецьким, який перед цим, до речі, також служив у Корсунському полку на уряді полкового писаря. Перед тим як стати ніжинським полковником, Григорій Гуляницький напевно вже служив у Ніжинському полку, оскільки туди на на поклик Івана Нечая перейшло багато старшин з Брацлавського полку, а ще перед цим на поклик Івана Золотаренка  – з Корсунського полку.

У липні 1656 року Григорій Гуляницький вже знову згадується як ніжинський полковник. Тоді він зі своїм полком за наказом Гетьмана Богдана Хмельницького виступив на допомогу московському війську до Прибалтики, але Цар Олексій Романов потім від допомоги відмовився і Григорій Гуляницький, простоявши деякий час з Ніжинським полком у Гомелі в Білорусі, повернувся до Ніжина. Проте й на цей раз він був полковником недовго і вже у вересні 1656 року ніжинським полковником був Роман Ракушка-Романовський. Скільки він пробув полковником невідомо, але 1657 року на цьому уряді вже знову був Григорій Гуляницький.

Після смерті Гетьмана Богдана Хмельницького Григорій Гуляницький на Корсунській жовтневій Раді 1657 року, або ще до неї, посварився з новим Гетьманом Іваном Виговським і втратив уряд ніжинського полковника, який замість нього посів його родич Іван Гуляницький.

Наступного разу Григорій Гуляницький став ніжинським полковником вже у липні 1658 року й почав готувати свій полк до війни проти Московського царства, яку готувало Військо Запорозьке. Він взяв участь у роботі Гадяцької вересневої Ради 1658 року, під час якої було укладено Гадяцький договір 1658 року між Військом Запорозьким і Річчю Посполитою, що поклав край українсько-річпосполитській війні 1652 – 1658 років. Українсько-московська війна 1658 – 1659 років, одним з найславетніших учасників якої судилося стати Григорієві Гуляницькому, розпочалася ще перед тим облогою Києва, з якого Військо Запорозьке намагалося вибити залогу московського війська, що стояла там від березня 1654 року за згодою з урядом тодішнього Гетьмана Богдана Хмельницького.

Московське царство виправило з Бєлгорода військо, очолюване воєводою Григорієм Ромодановським, щоб він визволив залогу в Києві з облоги. На відсіч цьому війську з Ніжина виступили Ніжинський і Чернігівський полки, а по дорозі до них приєднався Прилуцький полк. Загальне керівництво цими полками було доручене Григорію Гуляницькому, якого було підвищено до рангу наказного гетьмана.  Біля Пирятина відбулася кількаденна битва, що розпочалася 11 листопада 1658 року. Ворога вдалося зупинити, але розгромити не вдалося. Тож військо Григорія Гуляницького відступило до Варви, де зайняло оборону. Оборона Варви тривала до 12 грудня 1658 року. Лише з приходом допоміжних сил ворогові було завдано поразки і він відступив до Лохвиці, де сам опинився в облозі від українських військ, у складі яких були й ніжинські козаки, очолювані Григорієм Гуляницьким. Отже, наступ на Київ Григорія Ромодановського було остаточно зірвано.

У лютому-березні 1659 року Григорій Гуляницький на чолі Ніжинського полку взяв участь у поході Гетьмана Івана Виговського, спрямованому на очищення теренів Війська Запорозького від московських військ. Під час походу було звільнено Миргород і Зіньків.

Тим часом, виникла нова загроза. У Путивлі до походу на Київ готувалося нове московське військо, очолюване воєводою Олексієм Трубецьким. Тож ніжинські козаки на чолі з Григорієм Гуляницьким, якому знову було надане звання наказного гетьмана, вирушили з-під Зінькова до Конотопа, прикордонного містечка Ніжинського полку, щоб знову заступити шлях ворожому війську. Наступ ворога не забарився і розпочався 5 квітня 1659 року. Московське військо і на цей раз було зупинене ніжинськими козаками - тепер під Конотопом. Розпочалася тримісячна Конотопська оборона 1659 року. Для визволення обложених сам Гетьман Іван Виговський виступив походом із Чигирина, вінцем якого стала славетна Конотопська битва 1659 року. Отже, і цей наступ ворога на Київ було зірвано. Московське військо в паніці втекло до Путивля, що належав тоді Московському царству.

Після Конотопської битви Григорій Гуляницький з ніжинськими козаками вирушив на Київ, щоб все ж таки вибити з нього залогу московського війська. Усіма військами під Києвом керував тоді Данило Виговський, гетьманів брат. Проте, скориставшись відсутністю в Ніжині Григорія Гуляницького, промосковські колаборанти, очолювані Василем Золотаренком, у вересні 1659 року прислали до князя Олексія Трубецького в Путивль своїх представників з пропозицією поновлення присяги Цареві московському. Разом з ними виступила старшина Переяславського, Лубенського і Прилуцького полків. 16 вересня 1659 року московські війська вже прибули до Ніжина.

Уникаючи розколу України, старшина Війська Запорозького, що зібралася під Києвом, вирішила пожертвувати Іваном Виговським і обрати замість нього Гетьманом Юрія Хмельницького. Змову старшин очолив авторитетний паволоцький полковник Іван Богун. Внаслідок змови на Германівській вересневій Раді 1659 року Гетьмана Івана Виговського було позбавлено влади, а на Масловоставській вересневій Раді 1659 року Гетьманом було обрано Юрія Хмельницького.

Слідом за тим між Військом Запорозьким і Московським царством було укладено Переяславський договір 1659 року, до умов якого за наполяганням московської сторони було включено умову про недопущення Григорія Гуляницького до будь-яких урядів у Війську Запорозькому. Тож Григорія Гуляницького було позбавлено уряду ніжинського полковника. Після цього він повернувся до Корсуня, на якийсь час відійшовши від державної діяльності.

Восени наступного року Григорій Гуляницький взяв участь у поході Гетьмана Юрія Хмельницького до Слободища, який скінчився укладенням Чуднівського договору 1660 року Війська Запорозького з Річчю Посполитою. Цей договір означав розірвання Переяславськоого договору 1659 року Війська Запорозького з Московським царством і, отже, обмеження на державну діяльність Григорія Гуляницького втрачало силу.

Проте, частина української старшини не визнала Чуднівського договору 1660 року і влаштувала змову Якима Сомка 1660 року, учасники якої запросили до своїх міст московські війська. До змови прилучився і ніжинський полковник Василь Золотаренко, з огляду на що Гетьман Юрій Хмельницький позбавив його уряду й призначив ніжинським полковником Григорія Гуляницького. Але для встановлення його повноважень у Ніжинському полку слід було вибити з нього московські війська, для чого 1661 року було виправлено в похід самого Григорія Гуляницького. У цьому поході він знову мав звання наказного гетьмана, але визволити Ніжин йому так і не вдалося. Не вдалося цього зробити і під час походу 1661 року Гетьмана Юрія Хмельницького під Переяслав, і під час походу 1661 – 1662 років Юрія Хмельницького до Ромнів, у яких Григорій Гуляницький брав участь.

Згодом Григорій Гуляницький очолив посольство 1662 року до Варшави, спрямоване на переведення у життя положень Чуднівського договору 1660 року В частині, яка стосувалася віросповідань.

Під час походу 1662 року Гетьмана Юрія Хмельницького на Переяслав Григорій Гуляницький у званні наказного гетьмана знову зробив похід у бік Ніжина. На цей раз він заволодів Козельцем та Кобижчею, але Ніжина знову визволити не зміг.

Втрата надії на повернення Ніжинського полку до складу Війська Запорозького спонукала Гетьмана Юрія Хмельницького надати Григорію Гуляницькому надійніший уряд. Так, у серпні 1662 року, його було призначено корсунським полковником замість страченого Германа Павловича.

Коли на Чигиринській січневій Раді 1663 року Юрій Хмельницький зрікся гетьманства, якась частина старшини висунула кандидатом на гетьманську булаву Григорія Гуляницького, але вибори виграв Павло Тетеря. Майже відразу по цій Раді було відправлено посольство 1663 року на чолі з Григорієм Гуляницьким до Львова, де тоді перебував Король польський Іван-Казимир Ваза, щоб повідомити йому про обрання нового Гетьмана Війська Запорозького та про становище в Україні, а також провести переговори про взаємини між Військом Запорозьким та Річчю Посполитою.

Пізніше Григорій Гуляницький взяв участь у поході 1663 – 1664 років Івана-Казмира Вази до Новгорода-Сіверського, спрямованому на повернення Сіверщини під владу Війська Запорозького. Для участі у поході Григорію Гуляницькому було замість уряду корсунського полковника знову надано уряд ніжинського полковника, оскільки малося на увазі під час цього походу звільнити Ніжинський полк від московських військ. Під час Коропської облоги 1664 року Григорія Гуляницького було поранено.

У липні 1664 року Григорія Гуляницького було відправлено до Польщі з листом до Короля, під час якого він був схоплений поляками і ув’язнений у Мальборку, очевидно у підозрі щодо його участі в змові Івана Виговського 1663 – 1664 років, спрямованій на відновлення у повному обсязі державної незалежності Війська Запорозького.

По звільненні  1666 року, за клопотанням нового Гетьмана Петра Дорошенка, з ув’язнення Григорій Гуляницький в Україну не повернувся і вступив на службу до війська Речі Посполитої. Наприкінці 1674 року урядом Речі Посполитої розглядалася можливість поставити його “гетьманом” замість Михайла Ханенка, який на той час склав повноваження, але, зрештою, “гетьманом” від Речі Посполитої став тоді Остап Гоголь, а Григорія Гуляницького було виправлено до Білої Церкви з метою нападу на Військо Запорозьке, очолюване на той час Гетьманом Петром Дорошенком.

Проте, Григорій Гуляницький замість цього здійснив 1675 року похід на Київ, підпорядкований московським воєводам. Це викликало невдоволення уряду Речі Посполитої, оскільки могло викликати московсько-річпосполитську війну, тому Григорія Гуляницького було отруєно у Білій Церкві.

З наведеної коротенької оповіді можна скласти уяву, яку важливу роль відігравав Григорій Гуляницький у політичних подіях в Україні впродовж 1648 – 1675 років. У наш час повернення українцям справжніх знань про їхню історію його великі заслуги перед Україною стають все очевиднішими і слава його повертається до нього. Так, у Конотопі  на його честь встановлено 2 погруддя, його іменем названо вулицю й загальноосвітню школу.

На превеликий жаль, У Ніжині для вшанування пам’яті славетного ніжинського полковника і його козаків-ніжинців, яких він водив у бої за волю України, зроблено дуже мало. 2018 року його серед інших відзначено меморіальною дошкою на Стіні Героїв на початку вулиці Широкомагерської. Ініціатива і виконання належать небайдужій патріотичній громаді. Міська влада до цієї справи поставилася прохолодно, м’яко кажучи, принаймні без ентузіазму, який можна було б від неї очікувати в цьому випадку. Тож Стіну Героїв ще й досі не забезпечено належним обліком.

Утім, життя не зупиняється й ініціативна група громадян Ніжина прагне домогтися перейменування вулиці Московської на вулицю імені Григорія Гуляницького з установленням пам’ятника на його честь на місці в кінці вулиці, де зараз усі звикли бачити танк і яка невдовзі зватиметься вулицею Григорія Гуляницького. А починатися буде ця вулиця від Скверу Богдана Хмельницького (Козацької слави), де 2018 року вже встановлено пам’ятний камінь на честь заснування Ніжинського полку Війська Запорозького. І це буде чесно й справедливо - як щодо Григорія Гуляницького, так і щодо самого Ніжина – міста козацької слави.

                                                                                                                                   Сергій Коваленко